За місяць : 1107
статей : 1008
| Рубрики : | Книга пам'яті |
Романовський Валерій Станіславович [26.06.1976, м. Харків – 16.01.2023, м. Харків] – історик, культуролог, пам’яткознавець, документознавець, архівознавець, музеєзнавець, бібліотекар, етнограф, краєзнавець, викладач вищої школи. Кандидат історичних наук (2008). Дійсний член Харківського історико-філологічного товариства.
Служив у Силах територіальної оборони України.
Військове звання – старший солдат. Військова посада – старший стрілець-кулеметник. Позивний – «Козак».
Навчався у школі (тепер ліцей) №6 м. Харкова, здобув середню спеціальну освіту в Харківському педагогічному училищі (нині коледж). У 1998 році закінчив із відзнакою Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди за спеціальністю «Українська мова і література та історія», там же продовжив навчання в аспірантурі на кафедрі історії України (1998–2001).
У 2007 р. в Харківському національному університеті ім. В. Н. Каразіна захистив дисертацію за темою «Розвиток пам’яткознавства на Харківщині у XIX – на початку ХХ століття» за спеціальністю 07.00.01 – історія України (науковий керівник – доктор історичних наук, професор В. Білоцерківський).
Протягом семи років викладав у середній школі. У 2003–2005 рр. завідував експозиційним відділом Харківського приватного музею міської садиби; у 2006-2007 рр. – відділом зводу пам’яток ОКЗ «Харківський науково-методичний центр культурної спадщини».
У 2007-2022 рр. (з перервами, пов’язаними з перебуванням у лавах ЗСУ) викладав історію української та світової культури у Харківській державній академії культури (ХДАК), старший викладач, доцент кафедри культурології. Лекції Валерія завжди відрізнялися глибиною знань та пристрасним інтересом до предмета, що робило його одним із найулюбленіших викладачів серед студентів. Він ставився до них як до дітей, і так і казав: «діти». Любив їх усіх – і старанних, і ледарів, а про нездар говорив із м’яким гумором.
У 2020-2022 рр. за сумісництвом працював бібліотекарем 1-ї категорії науково-дослідного відділу документознавства, колекцій рідкісних видань і рукописів Харківської державної наукової бібліотеки ім. В. Г. Короленка (ХДНБ). Він досліджував та формував архівні фонди діячів української культури (зокрема, описав автографічні матеріали до особового фонду видатного мистецтвознавця П. М. Жолтовського та сформував новий особовий фонд – відомої краєзнавиці К. В. Хорцевої), склав корпус електронних варіантів наявних архівних описів (серед них – опис особового фонду видатного поета Ігоря Муратова та Меморіального фонду ХДНБ, що акумулює матеріали з історії бібліотеки). Є автором статті про історика і співробітника Харківської громадської бібліотеки (нині – ХДНБ) Володимира Савву, що опублікована у «Бібліотечній енциклопедії Харківщини». За кілька днів до рашистської навали Валерій Романовський висловив бажання повністю зосередитися на роботі у ХДНБ.
Вже перші публікації та виступи В. Романовського на конференціях звернули на себе увагу колег і засвідчили, що в Харкові зʼявився уважний дослідник історичного минулого, який вміє працювати з архівними документами й обізнаний із широким колом джерел із історії краю.
Він є автором низки статей з пам’яткоохоронних питань, численних наукових публікацій, присвячених невідомим та маловідомим сторінкам культурної історії Харкова, Слобожанщини, статей і коментарів до історичних документальних пам’яток України, пам’яток друку, пам’яток української історіографії, художньої літератури та мемуаристики у наукових виданнях. Серед дослідницьких здобутків останніх років – праці з історії української середньої та вищої освіти початку ХХ ст. Наукова спадщина В. Романовського становить понад 70 опублікованих праць.
Про його найвищий професійний рівень як архівознавця і документознавця свідчить праця «Рукопис статуту товариства «Музей Слобожанщини» (Харків, осінь 1917 року)», надрукована у збірнику 26-х Сумцовських читань (2020).
Особливо значущою роботою В. Романовського стала стаття «Лабіринтами Павла Жолтовського: розвідки та коментарі до споминів памʼяткознавця», опублікована 2013 р. у першому томі майбутнього тритомника «Вибраних праць» мистецтвознавця П. Жолтовського – «Umbra vitae : Спогади. Листування. Додатки». У коментарях, написаних Валерієм був не лише голий фактаж, не лише стисле, але вичерпне подання обʼєктивної інформації про ту чи іншу персону чи подію, а й власна думка та «тепло душі», що не так часто подибаємо в сучасних наукових коментарях.
Найкращими його Alter Ego були Павло Жолтовський та Григорій Сковорода, з якими він залюбки мандрував у просторі та часі. Обох цих титанів духу Романовський поєднав у дослідженні «Філософія Григорія Сковороди у сприйнятті памʼяткознавця Павла Жолтовського». Як і Сковорода, Валерій більш за все любив усамітнення і можливість зосередитися на «сродній праці». Більшого щастя для нього не було, ніж працювати в архіві з давніми документами, гортати в бібліотеці рідкісні видання, сидіти вдома і, ні на що не відволікаючись, писати наукові розвідки.
Саме ґрунтовність «підкупає» у більшості праць науковця. Якщо він за щось брався, то вивчав усі приступні джерела; якщо розглядав якесь історичне явище, то завжди всебічно. Після нього на цій ділянці знань досліднику робити було нічого – тема виявлялася «закритою» надовго. Принаймні до появи нових документів.
Валерій був людиною безпафосною, слово «патріотизм» було відсутнє в його лексиконі. І рухала ним не ненависть, а любов. Він відчув себе відповідальним за рідне місто під час харківської «русской весны» 2014 року, коли з такими ж відчайдухами на майдані Свободи боронив будинок облдержадміністрації від проплачених тітушок, отримавши перше своє поранення.
У 2014 році, коли Росія розпочала агресію на сході України, Романовський добровільно вступив до лав Збройних Сил України, брав участь в антитерористичній операції на Луганщині. Згодом став членом Громадської спілки «Координаційна рада громадських організацій ветеранів АТО».
Потім був у нього важкий період у житті, коли після звільнення в запас після АТО його не хотіли поновити на роботі в Харківській державній академії культури на кафедрі культурології й заплатити те, що йому належало. Справа дійшла до суду, суд визнав його правим, але пройшло багато часу перш ніж Романовського поновили на посаді доцента.
Та Валерій не гаяв часу: безгрошівʼя, здавалося, його не турбувало, бо він взагалі звик до аскетичного життя і, як Сковорода, задовольнявся малим. Він тоді здавався абсолютно щасливим, бо міг займатися Наукою хоч 24 години на день. Надовго поїхав до м. Києва, сидів в архівах, ночував бозна де, їв – що прийдеться. Приїхав окрилений: «Я стільки знайшов!».
Відчуття відповідальності за країну змусило його кинути улюблені архіви, бібліотеки, інститутські аудиторії та свою «келію» й піти відстоювати Україну вже в лютому 2022 року. Прийшов до матері, попрощався та тільки й сказав: «Ну, я пішов!». А міг нікуди не йти, бо як доцент і кандидат наук, мав «бронь».
Валерій вступив до лав Сил територіальної оборони.
Навіть під час перебування на фронті він не припиняв наукової діяльності. За пару місяців до смертельного поранення Валерія, 17 червня 2022 року, була чергова наукова конференція «Традиційна культура в умовах глобалізації», з новим підзаголовком: «виклики війни». Романовський, як завжди, подав тему і навіть вийшов на відеозвʼязок. Встиг сказати лише кілька речень про те, що вивчає символічні обереги покинутих старих українських хат як етнограф-польовик – і зв’язок обірвався.
Так ми його бачили востаннє. Таким і запамʼятали: воїном, який залишається науковцем, дослідником навіть в окопах, навколо яких уже було безліч воронок від ворожих снарядів.
На жаль, написати статтю на заявлену тему «Хатні обереги українського села на Чугуївщині в зоні зіткнення Сил оборони України з москалями» (2022) він не встиг.
Наприкінці серпня 2022 року, під час боїв на Куп'янському напрямку, Романовський отримав важкі поранення. Майже п'ять місяців лікарі у Києві та Харкові боролися за його життя. Він і сам боровся, здавалося, вже повертається до нас, відкрилися очі, Валерій уважно слухав записи віршів українських поетів, написаних у найгарячіші місяці того року, де були слова твердої впевненості в нашій Перемозі. Під час таких сеансів «поетичної терапії» у нього нормалізувався тиск, він хвилювався, намагався щось сказати, але не виходило – тільки ворушив губами. Йому встигли розповісти про успішну харківську операцію та звільнення Херсону.
16 січня 2023 року Валерій Романовський помер.
Його поховали з військовими почестями на Алеї Героїв 18-го кладовища м. Харкова.
За свою службу та відданість Валерій Романовський був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно), медаллю «За участь в АТО», медаллю «За оборону Щастя» та іншими нагородами.
Готуються до окремого зведеного видання його розвідки і ще не раз будуть перевидані, незабаром вийде присвячений йому меморіальний збірник із численними світлинами з родинного архіву.
І є вже в Харкові вулиця Валерія Романовського (названа у липні 2024 р.). Символічно, що ім’я історика Харкова і Слобожанщини отримала вулиця в його історичній частині, у Новобаварському районі. Колишня імперська її назва вже не повернеться, так само, як і випадкова радянська – імені аж ніяк не пов’язаного з Харковом кавалерійського генерала Доватора (ім’ям сталінсько-ворошилівського «орла» було названо п’ятнадцять вулиць лише в українських містах і десятки в інших). На вулиці Валерія Романовського буде встановлено меморіальний банер.
З дитинства він захоплювався спортом, у дорослому віці на професійному рівні займався боротьбою, входив до складу Всеукраїнської федерації японського сьотокан карате.
У Валерія залишилася мама, Євгенія Георгіївна.
В останні роки свого життя він мав мрію – переїхати в тихе українське село. Матері казав: «Куплю хату в селі, перевезу туди всі свої книжки, працюватиму й буду богувать!».
Книжки він любив з дитинства. Заощадить гроші на шкільних обідах, прийде додому веселий, аж світиться від щастя: «Мамо, я книжку купив!». Коли в нього з’явилася однокімнатна квартира, він її перетворив на бібліотеку – жив серед стелажів. Крім них – лише ліжко та стіл із допотопним комп’ютером. Книжок у нього, здається, не було тільки в холодильнику. Більшого скарбу, ніж книга, для Валерія не існувало. Хіба що рукописи, документи минулих епох.
Шляхетність – слово, яке вичерпно характеризує Валерія. Він був шляхетним навіть по відношенню до ворогів. Безкорисливість була його фундаментальною рисою. Він, здається, взагалі не шукав, де б підзаробити. Як то кажуть, «не задля грошей народжений». Безсрібник. Гроші його не цікавили, бо надто цікавили інші речі.
Коли на поминках мати Валерія сказала, що в її сина позивний був «Козак» і показала заставку з його смартфону з зображенням козака Мамая, обличчям дуже схожого на Романовського, ніхто не здивувався, адже усі, хто хоч раз бачив цього чоловіка, а тим більше спілкувався з ним, саме так його й сприймали. І не тільки у сенсі антропології. Душа, чесноти, вчинки Валерія й сама смерть від тяжкого поранення в бою за вільну Україну – усе це було козацьким. Ховали його теж по-козацьки: перед тим, як закривати домовину, покрили тіло державним прапором – сучасним варіантом оспіваної в фольклорі китайки.
Він і був втіленням сучасного лицаря, Козака Невмираки – красивим, мужнім, розумним, добрим, надійним, шанобливим, порядним.
Опубліковані праці В. Романовського (вибране)
Видавнича діяльність Харківського кредитного союзу кооперативів (1918–1920 рр.) // Природа и население Слободской Украйны. Харьковская губерния : пособие по родиноведению. – Харьков, 2007. – С. І–VІІ.
Документи Державного архіву Харківської області про родину Щоголевих // Щоголів Я. Твори : пов. зб. з іл. – Харків, 2007. – С. 293–318.
Історичний музей Південної залізниці в Харкові // Український технічний музей: історія, досвід, перспективи : матеріали 6-ї Всеукр. наук.-практ. конф. (16–19 трав. 2007 р.). – Коростень, 2007. – С. 65–66.
М. Сумцов як пам’яткознавець // Тринадцяті Сумцовські читання : зб. матеріалів наук. конф. «Сучасний музейний заклад: проблеми вивчення, збереження та популяризації національної історико-культурної спадщини», 18 квіт. 2007 р. – Харків, 2007. – С. 3–5.
Матеріали земської статистики як джерело з історії Харківської губернії другої половини XІX – початку XX ст. // Статистический справочник по Харьковской губернии. – Харьков, 2007. – С. ІІІ –XV.
Післямова про книгу та її творців // Щоголів Я. Твори : пов. зб. з іл. – Харків, 2007. – С. 319–329.
Розвиток пам’яткознавства на Харківщині в XІX – на початку XX ст. : автореф. дис. ... канд. іст. наук : 07.00.01 – Історія України. – Харків, 2007. – 19 с.
Походження і функціонування терміна «пам’ятка історії та культури» // Вісник Харківської державної академії культури : зб. наук. пр. – Харків, 2009. – Вип. 25. – С. 32–40.
Харківський губернський статистичний комітет та його періодичні видання // Харківський збірник : літ.-наук. дод. до «Харків. календаря» на 1887 р. / за ред. П. С. Єфименка; передм. В. С. Романовського. – Харків, 2009. – Вип. 1. – С. 5–29.
Дмитро Багалій як учасник археологічних з’їздів // Збірник Харківського історико-філолологічного товариства. – Харків, 2009. – Т. 13. (Нова серія). – С. 21–36.
Григорій Сковорода про пам’ять та пам’ятки // Григорій Сковорода і проблеми соціального буття : матеріали VІ Всеукр. наук. конф., 21 трав. 2011 р. – Сковородинівка, 2011. – С. 102–104.
Топоніми та традиційний характер культурного середовища // Традиційна культура в умовах глобалізації: культурна ідентифікація та інформаційне суспільство : матеріали наук.-практ. конф., 18–19 трав. 2012 р. – Харків, 2012. – С. 145–147.
Лабіринтами Павла Жолтовського: розвідки та коментарі до споминів пам’яткознавця // Павло Жолтовський. Вибрані праці: у 3 т. – Харків, 2013. – Т. 1: Umbra Vitae. Спогади. Листування. Додатки. – С. 223–362.
Філософія Григорія Сковороди у сприйнятті пам’яткознавця Павла Жолтовського // Філософія і богослов’я: на шляху діалогу : матеріали ХХІ міжнар. сковороднів. читань, 26–27 верес. 2013 р. – Сковородинівка, Харків, 2014. – С. 187–194.
Орнаментика пам’яток українського архітектурного модерну // Традиційна культура в умовах глобалізації: народна музика та декоративне мистецтво в світовому цивілізаційному просторі : матеріали наук.-практ. конф., 22–23 серп. 2014 р. – Харків, 2014. – С. 246–254.
Формування колекцій та пам’яткознавча діяльність Музею українського мистецтва в Харкові (1920–1933 рр.) // Двадцяті Сумцовські читання : зб. матеріалів Всеукр. наук. конф. «Музей у глобальному світі: інновації та збереження традицій», присвяч. 160-й річниці з дня народж. акад. М.Ф. Сумцова, 18 квіт. 2014 р. – Харків, 2014. – С. 239–245.
В. І. Савва як історик та співробітник Харківської громадської бібліотеки // Збірник наукових праць / Харків. держ. наук. б-ка ім. В. Г. Короленка. – Харків, 2016. – Вип. 8. – C. 80–93.
Науковці Харківського історико-філологічного товариства (1877–1919 рр.) про засади пам’яткознавчих досліджень // Позитивізм: рефлексії щодо класичної моделі історіописання : матеріали круглого столу, 29 листоп. 2016 р. / Харків. нац. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди. – Харків, 2016. – С. 134–147.
Невидима природа мистецтва у світлі сковородинського новоплатонізму // Традиційна культура в умовах глобалізації: сучасний дискурс щодо збереження та популяризації нематеріальної культурної спадщини : матеріали наук.-практ. конф., 23–24 черв. 2017 р. – Харків, 2017. – С. 236–249.
Савва Володимир Іванович // Бібліотечна енциклопедія Харківщини : регіон. корпорат. проєкт / Харків. держ. наук. б-ка ім. В. Г. Короленка. – Харків, 2017. – URL : https://libenc.korolenko.kharkov.com/bibliotechna-enciklopediya/personalii/84.html
Українська освіта в Харкові в 1917–1919 роках // Традиційна культура в умовах глобалізації: збереження автентичності та розвиток креативних індустрій : матеріали наук.-практ. конф. (22–23 черв. 2018 р.). – Харків, 2018. – С. 337–348.
Гімназійна наука та вчителі Юрія Шевельова (1917–1919 рр.) // Збірник Харківського історико-філологічного товариства. – Харків, 2019. – Т. 16 (Нова серія). – С. 147–184.
Про який музей у Харкові писав Григорій Сковорода Михайлові Коваленському в 1762 та 1763 рр.? // Короленківські читання 2019. «Бібліотеки, архіви, музеї: конвергентна цифрова комунікація, крос-медійність, клієнтоорієнтованість» : матеріали та тези доп. і повідомлень ХХІІ Всеукр. (з міжнар. участю) наук.-практ. конф. Харків, 24–25 жовт. 2019 р. – Харків, 2020. – С. 204–224.
Рукопис статуту товариства «Музей Слобожанщини» (Харків, осінь 1917 року). // Двадцять шості Сумцовські читання : зб. матеріалів Всеукр. наук. конф. «Музей у глобальному світі: інновації та збереження традицій», присвяч. 100-річчю Харків. іст. музею ім. М. Ф. Сумцова, 2 груд. 2020 р. – Харків, 2020. – С. 37–48.
«Український млинологічний журнал» та його пам’яткознавчий характер: відгук на другий випуск (2019 р.) // Традиційна культура в умовах глобалізації: нові виклики та світові тренди : матеріали наук.-практ. конф. з міжнар. участю (18–19 верес. 2020 р.). – Харків, 2020. – С. 198–212.
Архетип Сонця та календарні звичаї й обряди українців // Традиційна культура в умовах глобалізації: свята і святкування : матеріали наук.-практ. конф. з міжнар. участю (25–26 черв. 2021 р.). – Харків, 2021. –С. 221–230.
Богдашина О. М., Мартинова І. С. Наукова школа історії України імені В. Я. Білоцерківського // Науково-освітянська еліта та формування інтелектуального потенціалу української нації : матеріали наук. конф., присвяч. 95-й річниці з дня народження д-ра іст. наук, проф. В. Я. Білоцерківського (21 берез. 2023 р.). – Харків, 2023. – С. 13–28. – Про В. Романовського: с. 18, 24.
Козак Невмирака. Вечір пам’яті Валерія Романовського // Офіційний сайт кафедри українознавства, культурології та історії науки Національного технічного університету «ХПІ». – URL: https://web.kpi.kharkov.ua/ukin/archives/3201
Красиков М. М. Козак Невмирака і його невмирущі праці. Пам’яті Валерія Романовського // Культурна спадщина Слобожанщини. Число 52. – Харків, 2023. – С. 5–29.
Лосієвський І. Я. Романовський Валерій Станіславович // Бібліотечна енциклопедія Харківщини. – URL: https://libenc.korolenko.kharkov.com/personalii/romanovskyi-valerii-stanislavovych
Лосієвський І. Я. Романовський Валерій Станіславович. Некролог (26.06.1976–16.01.2023) // Бібліотечний форум : історія, теорія і практика. – 2023. – №1 (31). – С. 60–61.
Солодовник М., Гнатюк І. «На війні залишався людиною науки». У Харкові простились з Валерієм Романовським // Суспільне. Новини. – URL: https://suspilne.media/kharkiv/363170-na-vijni-zalisavsa-ludinou-nauki-u-harkovi-prostilis-z-valeriem-romanovskim/
Відеосюжет: URL: https://www.youtube.com/watch?v=FlDE4wYHaXw
Тишко Г. Із захисником України, істориком Валерієм Романовським простилися у Харкові. – URL: https://gromada.group/news/news/22251-iz-zahisnikom-ukrayini-istorikom-valeriyem-romanovskim-prostilisya-u-harkovi
Харченко В. Від важких поранень помер історик, член історико-філологічного товариства при університеті Валерій Романовський // Каразінський університет. – URL: https://karazin.ua/news/vid-vazhkykh-poranen-pomer-istoryk-chlen-istoryko-filolohic/
Указ Президента України від 03 вересня 2023 №553/2023 Про відзначення державними нагородами України // Президент України: офіційне інтернет-представництво. – URL: https://www.president.gov.ua/documents/5532023-48005
Статтю підготували:
Лосієвський Ігор Якович, завідувач сектору наукової роботи з колекціями документних пам’яток Харківської державної наукової бібліотеки імені В. Г. Короленка, доктор філологічних наук, професор, заслужений працівник культури України
Красиков Михайло Михайлович, професор кафедри українознавства, культурології та історії науки Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут»
Останній раз редаговано : 02.10.2024